Неділя, 25 червня 2017 року 
  
 
Українські міста в Інтернеті ::: Алушта Алчевськ Бахмач Бердичів Біла Церква Бориспіль Бровари Васильків Вишгород Вінниця Вознесенськ
Волочиськ Гадяч Городня Житомир Золотоноша Калуш Карлівка Київ Ковель Коростень Коростишів Куп'янськ Миколаїв Миргород
Нетішин Ніжин Нікополь Новоград-Волинський Новомиргородський район Пирятин Прилуки Прилуцький район Ромни
Сарни Свалява Світловодськ Севастополь Сєвєродонецьк Скадовськ Сміла Фастів Хмільник Черкаси Чернігів Южноукраїнськ
<OSP-UA.INFO> <Вибiр народу України> <Сайт Інституту Трансформації Суспільства> <Інтернет-конференції> <Міські оголошення>
<Робота і навчання в Україні> <Мій вибір - NATO>
Проекти ІТС
Проект наукової, освітньої та культурної співпраці з польськими та словацькими університетами!! (2013)
Роль брендингу міст в епоху змін: Європейський досвід для України
Формування сучасних управлінських та комунікативних навичок у працівників органів місцевої влади в контексті фінського досвіду
Центри НАТО в регіонах України
Розвиток міст шляхом євроінтеграції: досвід країн Вишеградської групи для України
Європейська перспектива українських міст у контексті польського досвіду (на прикладі міста Феодосія)
Україна та Росія: роль вищої школи в утвердженні сталої демократії
Партнерство малих міст України та малих міст країн Вишеградської групи
Фінський досвід місцевого самоврядування – для українських міст
Вивчення шведського досвіду місцевого самоврядування
Україна на шляху до євроатлантичної спільноти
Налагодження співпраці між діловими колами українських та польських міст
Україна - НАТО - Росія
Web-проекти
Українські міста в Інтернеті
Інтернет-конференції
Вибір народу України
Мій вибір - NATO
КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України
Робота і навчання в Україні
Міські оголошення
OSP - аналітика, новини
24 червня 2017
Соскін до Ляшка: Перестаньте мочити один одного. Починайте імпічмент Порошенку
24 червня 2017
В Сербії геї вийшли на парад в честь призначення прем
24 червня 2017
Олег Соскин: об импичменте Порошенко: Он и его партия – политические банкроты
24 червня 2017
Олег Соскин: История с Гужвой свидетельствует, что Луценко пора бросать пить
24 червня 2017
Олег Соскин: Гужву нужно поддержать, потому что Порошенко не остановится и будет рубить другие СМИ
24 червня 2017
У Порошенка горить земля під ногами. Яка область наступною закличе Раду починати процедуру імпічменту?
24 червня 2017
Мінські угоди нікчемні, слід вимагати переговорів у Будапештському форматі, – Віктор Шишкін
23 червня 2017
Журналіст: Матіоса потрібно арештувати, він пропонував мені хабар 10 тисяч доларів
23 червня 2017
Касьянов о режиме Порошенко? На одних сладких сказках, без образа врага это дерьмо долго не протянет
23 червня 2017
Найди отличие от кремлевского фашизма: в Украине призывают убить всех, кто поддержал Страну.ua


Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
„Актуальні проблеми економіки” №2(104)/2010 26 лютого 2010

Механізми адаптації економічної моделі України до сучасних цивілізаційно-глобалізаційних зсувів

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства


У статті визначено і проаналізовано основні вектори цивілізаційно-глобалізаційних змін у світовому середовищі та їх вплив на розвиток національних економік; представлено власний підхід автора до класифікації і перспектив розвитку сучасних цивілізацій; розкрито сутність євроатлантичної цивілізації й доведено належність до неї України; запропоновано практичні механізми адаптації української моделі економічного розвитку до сучасних цивілізаційно-глобалізаційних зрушень у світовому просторі.



Ключові слова:
економічна модель України, глобалізація, цивілізація, євроатлантизм.


Постановка проблеми. Сучасний світ характеризується небаченими досі за своїми грандіозними масштабами цивілізаційними та глобалізаційними зсувами, що, безумовно, справляє визначальний вплив на державні й корпоративні стратегії всіх країн і потребує адаптації економічних моделей їх функціонування до новітніх викликів. Найбільш відчутними як для світової спільноти, так і для окремих держав – з точки зору трансформації, переструктуризації та домінування – є два основні процеси, що розвиваються одночасно: з одного боку, наростає глобалізація із характерною для неї світовою гегемонією корпоративного капіталу та формуванням міжнародних, регіональних, локальних, транснаціональних інтеграційних структур, а з другого боку – посилюється національна ідентичність держав, відбувається чітке окреслення сутнісно-просторових меж цивілізаційних утворень. Ці два протилежні процеси знаходяться в діалектичному суперечливому зв’язку, взаємодоповнюючи та взаємозаперечуючи один одного. Україна, яка органічно включена у глобалізаційні процеси і належить до провідної у світі євроатлантичної цивілізації, формуючи національну модель економічного розвитку (яка дотепер ще остаточно не визначена), має враховувати зазначені цивілізаційно-глобалізаційні зрушення, щоб відповідати критеріям ефективності та конкурентоспроможності у міжнародному вимірі.

Аналіз досліджень і публікацій. Аналізу тенденцій сучасної глобалізації, а також розвитку цивілізацій та ролі цивілізаційного підходу в ідентифікації країн присвячено чимало досліджень зарубіжних учених. Зокрема у цій статті автор висловлюватиме свою згоду або заперечення щодо теоретичних позицій із зазначених питань таких відомих американських політологів, соціологів та економістів, як С. Хантінґтон, А. Тойнбі, Е. Тоффлер, І. Валлерстайн, Д. Уілкінсон, П. Сорокін. Позитивним є факт, що останнім часом ряд російських (М. Данілевський, Л. Сємєннікова, І. Широкова та ін.) та українських (Ю. Пахомов, О. Коппель, Ю. Павленко, М. Михальченко, Н. Гражевська, Пархомчук О. та ін.) учених визначають об’єктом своїх досліджень внутрішню динаміку розвитку та вектори зовнішнього впливу цивілізаційно-глобалізаційних процесів. Водночас майже поза увагою науковців залишаються можливості та лінії адаптації до зазначених процесів геоекономічної складової національних моделей розвитку, що стосується і України.

Мета дослідження. Визначити і проаналізувати основні вектори цивілізаційно-глобалізаційних змін у світогосподарському просторі та їх вплив на розвиток національних економік; презентувати власний підхід до класифікації та перспектив розвитку сучасних цивілізацій; розкрити сутність євроатлантичної цивілізації і місце України в ній; показати можливі механізми адаптації економічної моделі України до сучасних цивілізаційно-глобалізаційних зсувів у системі світового устрою та господарювання.

Основні результати дослідження. Тенденції розвитку світового господарства й відповідно всієї системи міжнародних економічних відносин на початку третього тисячоліття засвідчує, що зовнішнє середовище, яке оточує Україну, стає дедалі динамічнішим, швидкоплинним, зазнає значних якісних змін. Маємо констатувати, що нині формується нова модель світоустрою та світогосподарювання. Цей процес відбувається під впливом трьох глибинних трансформаційних зрушень, які мають суттєве геополітичне та геоекономічне значення.

По-перше. Змінюється позиціонування світових домінант: біполярний світ із притаманною йому системою колоніально-підлеглих відносин перетворюється на багатополярний світ із системою різнопорядкових неоколоніальних зв’язків. Як відомо, у другій половині ХХ ст. світ розвивався за імперською моделлю, що функціонувала у формі антагоністичної боротьби між двома світовими системами-полюсами, а фактично – імперіями. На одному полюсі були Сполучені Штати Америки, які контролювали низку країн – сателітів, домініонів і протекторатів, на другому – Радянський Союз, що виступав центром світової соціалістичної системи та поєднував відповідні протодержави, серед яких була і Україна. Економічна міць США базувалася на розвитку державно-монополістичного капіталізму й транснаціональних корпорацій (американських материнських ТНК). Основою економічної потуги СРСР була державна система власності, використання дешевої (зазвичай рабської) робочої сили та перерозподіл доходів на користь держави. Американська й радянська імперські системи формували базові осі архітектурної будови біполярного світу, а решта країн у тому чи іншому геополітичному статусі входила в зону впливу цих двох держав-деміургів.

Кінець ХХ ст. ознаменувався руйнуванням одного з найпотужніших полюсів біполярного світу – Російсько-радянської імперії, яка останні 350 років існувала на Євразійському континенті. Під своїми уламками вона „поховала” практично всю світову соціалістичну систему (ССС), що склалася у ХХ ст. й особливо розвинулася після Другої світової війни. Унаслідок її розпаду в Європі та Азії виникла ціла низка країн, які відновили свій суверенітет. Серед них і Україна, що понад три століття мала статус колонії у складі Російської імперії та країни-сателіта у складі Російсько-радянської імперії. Основною причиною розпаду Радянського Союзу й відповідно ССС була їхня нездатність і неготовність адаптуватися до новітніх викликів світового розвитку продуктивних сил. Саме в той період науково-технічна революція вступила в більш високу фазу науково-технологічної революції, яка потім переросла у фазу масової комп'ютеризації, інформатизації й впровадження безлюдних технологій. Вся система політичних, економічних, соціальних і духовних відносин, на якій базувалася міць Радянського Союзу, виявилася неадекватною цьому виклику. У той же час друга частина світової системи, із центром у США, що базується на приватній власності й законах ринку, виявилася здатною сприйняти новації якісно нового етапу розвитку продуктивних сил.

Після періоду «холодної війни», яка точилася між двома антагоністичними системами, світ нарешті позбувся дихотомічної будови. Розпад старої системи двохполюсного світу й формування нової системи світоустрою та господарювання стали особливо очевидними у часи наймогутнішої світової фінансово-економічної кризи, що почалася у 2008 р. і збіглася з поточними циклічними й структурними кризами (фінансова, банківська, сировинна, продовольча, енергетична та ін.).

По-друге. Поглиблюється й загострюється процес геоекономічної глобалізації як вищої форми інтернаціоналізації господарського життя. Дедалі більше втрачають свою закритість національні економіки – вони виявляють здатність ефективно функціонувати тільки за умови оптимальної інтеграції у глобальний світогосподарський простір, зайняття чільного місця в системі міжнародного поділу праці та формування відповідних організаційно-інституціональних механізмів адаптування внутрішньоекономічної моделі розвитку країни до нових геоекономічних викликів. При цьому, за прогнозом видатного американського соціолога І. Валлерстайна, нинішня світ-система з її глобальними економічними і політичними процесами перебуває в найглибшій кризі, на порозі змін, які можуть призвести до виникнення зовсім нового світопорядку [1].

По-третє. Глобальна інтеграція входить у суперечність із наростанням протилежного світопроцесу – відродження націй та ідентифікацією макроспільнот у формі цивілізаційних утворень. Продовжуючи думку академіка Ю. Пахомова про те, що ми живемо у світі, який швидко змінюється не тільки технологічно, науково-технічно, а й економічно і навіть цивілізаційно [6], можна логічно висновувати, що формування будь-якої національної моделі економічного розвитку, і особливо її геоекономічної складової, має спиратися на таке важливе підґрунтя, як ціннісна самоідентифікація країни, тобто її приналежність до певної цивілізації.
Цивілізації детермінують по-різному: як „локальні спільноти” (А. Тойнбі), як „культурну спільноту” (С. Хантінґтон), як „соціальну основу суспільства” (Д. Уілкінсон), як „економічний тип суспільства” (Е. Тоффлер), як великі “культурні суперсистеми” (П. Сорокін), як “культурно-історичні типи” (М. Данилевський) [5]. Ми ж схильні погодитися із думкою російської дослідниці Л. Сємєннікової, яка визначає цивілізації як спільноту людей, які мають спільні фундаментальні основи ментальності, спільні основоположні духовні цінності та ідеали, а також стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі [7].
А. Тойнбі виділяє 47 локальних цивілізацій трьох поколінь, з яких п’ять „живих” цивілізацій початку ХХ століття. С. Хантінґтон майбутній розвиток світу пов’язує із взаємодією семи-восьми основних цивілізацій, зокрема: 1) західної; 2) конфуціанської (китайської); 3) японської; 4) ісламської; 5) індуїстської; 6) слов’яно-православної (куди він відносить і Україну); 7) латиноамериканської; 8) африканської (можливо) [10].
На нашу думку, за наведеними вище ознаками (див. визначення Л. Сємєннікової) нині чітко окреслилися або перебувають у стадії становлення такі макроспільноти/цивілізації: 1) євроатлантична, що має дві гілки – північноамериканську та європейську (цивілізація білої раси, що будується на християнських цінностях, захисті прав, свобод та приватної власності людини); 2) японо-китайсько-корейська (цивілізація жовтої раси); 3) мусульманська (вона наразі заходиться на етапі оновлення та посилення); 4) неоєвразійська (наразі вона формується і може набути цілісного вигляду у ХХІ ст. Її центральним ядром є Росія, навколо якої об’єднуються такі країни, як Казахстан, Туркменістан, Таджикистан, Киргизія і до певної міри Узбекистан. Прообразом неоєвразійської цивілізації є ЄЕП); 5) індуська (усталена); 6) латиноамериканська (формується); 7) африканська (формується).

Вважаючи обмеженим науковий підхід, який визначає цивілізацію переважно за релігійними ознаками, ми не згодні з тезою С. Хантінґтона про те, що „Європа закінчується там, де закінчується західне християнство і починається іслам та православ’я” [9, 244]. Православ’я є гілкою християнства, і тому не можна за цією ознакою вилучати з євроатлантичної цивілізації ті країни Європи, спільноти яких сповідують православну християнську віру. Принагідно відзначимо, що входження православних Греції, Румунії, Болгарії до НАТО, а також цих країн і Кіпру – до Європейського Союзу підтверджує хибність критеріїв (насамперед ідеться про релігійну ознаку), які використовує С. Хантінґтон для визначення цивілізацій.

Віднесення держави до того або іншого типу цивілізаційних утворень має здійснюватися, по-перше, на підставі її власної самоідентифікації, а по-друге, залежно від наявності базового цивілізаційного геному. Саме ці два визначальні чинники повинні закладатися в основу стратегій та моделей розвитку будь-якої країни.

Україна за такими об’єктивними критеріями, як геополітичне положення, духовні, історичні та культурні традиції, належить до європейської гілки євроатлантичної цивілізації. В основі України як європейської держави переважає євроатлантичний геном, який вона мусить посилити, щоб закріпити своє місце в євроатлантичній цивілізації. З огляду на це модель народного капіталізму, яка, на нашу думку, є єдино прийнятною для України, повинна мати зовнішню (геоекономічну) складову у вигляді моделі євроатлантизму.

До характерних ознак євроатлантизму належать:
1. Особиста свобода людини.
2. Функціонування економіки на основі ринкових законів, конкуренції та ділової етики.
3. Пріоритетний розвиток інституту приватної власності, носієм якої є середній клас.
4. Зміцнення позицій національної буржуазії, яка найбільшою мірою зацікавлена в долученні України до євроатлантичної спільноти для захисту інтересів та безперешкодного розвитку бізнесу.
5. Прозора, відкрита система менеджменту (як державного, так і корпоративного), що спирається на сталі правила управління економічними процесами.
6. Унеможливлення утворення кланово-корпоративних груп та монополізації фінансово-економічної діяльності.
7. Християнські морально-етичні принципи ведення бізнесу.

Україна вже певною мірою просунулася на шляху досягнення названих параметрів євроатлантизму. На підтвердження цьому насамперед слід відзначити, що Рада міністрів ЄС 21 грудня 2005 р. офіційно визнала Україну країною з ринковою економікою; це саме зробило Міністерство торгівлі США 17 лютого 2006 р. Зазначеним рішенням міжнародна спільнота фактично підтвердила, що 1) гривня є вільноконвертованою валютою; 2) в Україні відбулася структурна реформа власності й право приватної власності є непорушним; 3) Україна відкрита для іноземних інвестицій та забезпечує дотримання і захист прав інвесторів; 4) бізнес-середовище України розвивається самостійно й вільно, держава не втручається у механізм ціноутворення, що забезпечує ринковий характер бізнесу в Україні; 5) взаємовідносини між працівниками та працедавцями України ґрунтуються на договірній основі, незалежність профспілок гарантує ефективність їх роботи [8]. Водночас, принцип вільної конкуренції в українському економічному середовищі реалізується ще не повною мірою, оскільки там переважають кланово-корпоративні конгломерації, що гальмує розвиток національного малого і середнього бізнесу.

Таким чином, в Україні напрацьований значний та різнобічний потенціал для утвердження її в системі євроатлантичних цінностей. Однак усередині країни досі існує суб’єктивне підґрунтя для вибору іншої моделі, яка передбачає інтеграцію України в неоєвразійську цивілізаційну спільноту. Більшість провладних політичних сил України фактично намагаються нині реалізувати тези, запрограмовані 12 років тому російськими геополітиками, які ставлять під сумнів приналежність нашої країни до євроатлантичної спільноти. Наприклад, провідний російський аналітик О. Дугін ще в 1997 р. писав [далі мовою оригіналу]: «Украина как государство не имеет никакого геополитического смысла. У нее нет ни особенной культурной ветви универсального значения, ни географической уникальности, ни этнической исключительности» [3]. При цьому важливо відмітити, що значна частина українського суспільства дотепер перебуває в полоні стереотипів щодо спільної долі з Росією попри те, що її геополітично-цивілізаційна парадигма принципово відрізняється від української.

Посткомуністичні, у тому числі пострадянські європейські країни довели, що саме євроатлантична модель розвитку є найбільш ефективною, оскільки створює механізми для вивільнення, процвітання та зростання добробуту людини. Цю модель нині впроваджують такі країни Центрально-Східної Європи, як слов'янські Польща, Словаччина, Словенія й православні Румунія, Болгарія, Греція, Кіпр. До євроатлантичної спільноти приєдналися також Балтійські країни. Отже, Україні показано шлях для входження в цю систему. І тут не може виникати жодних антагонізмів на духовному, національному, етнічному рівнях. Водночас, зауважимо, що невходження країни до європейських та євроатлантичних структур не повинно бути завадою для віднесення її до євроатлантичної цивілізації.

Безумовно, не всі навіть українські дослідники дотримуються думки, що Україна є органічною складовою євроатлантичної цивілізації. Зазвичай доводяться тези про невизначеність цивілізаційної ідентифікації України, про те, що вона не знаходиться в епіцентрі жодної із цивілізацій або, навпаки, розташована на перетині цивілізацій, між кількома полюсами тяжіння [4]. З одного боку, подібні теоретичні позиції є виправданими з огляду на особливу історичну долю України, але з другого боку, ми маємо формувати таку модель розвитку, яка буде орієнтована на майбутнє, стратегічним пріоритетом якого є утвердження нашої країни в євроатлантичній спільноті.

При цьому потрібно брати до уваги, що нині у світовому цивілізаційному просторі паралельно відбувається ряд процесів: по-перше, посилюється прагнення цивілізацій зміцнити підґрунтя своєї автентичності; по-друге, визрівають джерела міжцивілізаційних розбіжностей, пов’язані з диференціацією економічного, військово-політичного та етико-гуманітарного потенціалу окремих цивілізацій; по-третє, глобалізаційні зрушення заклали основи конкуренції між цивілізаціями, яка подеколи набуває жорстких і подеколи конфліктних форм; по-четверте, триває пошук механізмів плідної взаємодії та партнерства цивілізацій.
Аналізуючи сучасні цивілізаційні тенденції, дослідники роблять різні наголоси, висуваючи на перший план ті чи інші процеси як пріоритетні. Наприклад, за твердженням С. Хантінгтона, із закінченням “холодної війни” домінантним стає процес наростання цивілізаційних розбіжностей, що в майбутньому виллється в конфлікти і навіть зіткнення між цивілізаціями. Він намагається довести, що „у новому світі найбільш поширені, важливі та небезпечні конфлікти відбуватимуться не між суспільними класами, багатими та бідними, чи іншими економічно детермінованими групами, а між народами, що належать до різних культурних спільнот” [9]. Але більшість учених здебільшого вважає, що зіткнення цивілізацій – це крайня форма відносин між ними і не варто на ній наголошувати, бо це тільки розпалює конфлікти, а натомість потрібно нарощувати потенціал партнерства локальних цивілізацій [5]. У такому самому напрямі схильні діяти й міжнародні організації. Аби нівелювати міжцивілізаційні конфлікти, які почали дедалі частіше виплескуватися на поверхню (не в останню чергу через активізацію мусульманської цивілізації, що діє надзвичайно агресивно), ООН своєю Резолюцію ГА № 53/22 від 4 листопада 1998 р. оголосила 2001-й рік Роком діалогу між цивілізаціями під егідою Організації Об’єднаних Націй [United Nations Year of Dialogue among Civilizations // UN Documents Gathering a Body of Global Agreements A/RES/53/22, 4 November 1998. – Режим доступу: http://www.un-documents.net/a53r22.htm].

На нашу думку, нинішній світовий порядок дедалі більше формується на основі досить жорсткої конкуренції різних цивілізаційних центрів. Перший центр – потужна євроатлантична цивілізація, що об'єднує два континенти – Європейський і Північноамериканський; другий центр – японо-китайсько-корейська та індуська цивілізації; третій – мусульманська (ісламська) цивілізація. Нині також можна говорити про утворення четвертого центру – євразійської цивілізації. Відбувається руйнування системи васальних відносин, що зв'язувала центр тих чи інших світових цивілізацій і підконтрольні йому країни. Тепер на геоекономічному рівні все більше розвиваються відносини конкуренції між так званими країнами – цивілізаційними лідерами, які орієнтовані на накопичувальну модель розвитку (найбільш потужні з них – США, Європейський Союз як геоекономічна агломерація, Китай, Індія, Венесуела, Бразилія, Аргентина), і країнами-аутсайдерами (лузерами), які орієнтовані на споживчу модель розвитку й карнавальний спосіб існування. Для цієї групи країн характерно тотальне й швидке вичерпування свого духовного, матеріального, людського, природного потенціалу, національного багатства у цілому.

Країни, що є цивілізаційними лідерами, мають за мету вибудувати іншу модель сучасного світу – по суті, нову цивілізаційно-глобалізаційну світобудову. Це чітко видно на прикладі діяльності "двадцятки" (зауважимо – уже не "вісімки") найбільш розвинених за соціально-економічними параметрами держав. Світове ядро країн-лідерів не тільки кількісно розширилося, а й якісно трансформувалося. Формування G-20, куди входять і євроатлантичні країни, і країни, які належать до інших світових цивілізаційних центрів, означає, що у світі відбувається перехід до геоекономічної моделі, яка базується і розвивається на різних цивілізаційних парадигмах. Країни – лідери цивілізаційних утворень, що одночасно займають провідне положення в системі глобалізаційних зв’язків, створюють транснаціональну мережу, основою якої мають стати геоекономічні анклави. Вони будуються у країнах-аутсайдерах як міні-зліпки, що копіюють цивілізаційну матрицю держав-метрополій. Глобальний економічний інтерес останніх полягає в тому, що в такий спосіб анклави-"окупанти" намагаються підкорити економіку країн-аутсайдерів, які обслуговують геоекономічний цивілізаційний центр.

На прикладі України ясно видно як діє ця система геоекономічних анклавів. На нинішньому етапі на території нашої країни функціонують американські, російські, китайські, латиноамериканські, індуські, німецькі, ізраїльський анклави. Вони експлуатують і вичерпують економічний потенціал України, яка наразі має статус країни-аутсайдера в євроатлантичній цивілізаційній системі й розвивається за споживчою моделлю карнавальних націй, орієнтуючись не на творення, а на проїдання національного багатства.

Зміцнення такої геоекономічної моделі становить небезпеку для світового порядку, оскільки створює чітко окреслені розділові лінії між цивілізаціями та посилює могутність світових глобалізаційно-цивілізаційних центрів. Відтак може виникнути цивілізаційна замкнута ієрархія – своєрідний цивілізаційний неоколоніалізм, що здійснюється на рівні тотального вичерпування не тільки національного економічного багатства країн-аутсайдерів, а й духовних, інтелектуальних, фактично життєвих сил підконтрольних народів, що населяють ці країни. Рано або пізно територія такої країни перетворюється в зону неоколонізму, де проживатимуть і вестимуть фінансово-економічну діяльність представники її цивілізаційних країн-метрополій.

Таким чином, сьогодні відбувається перехід від двохполюсної світової будови до домінування цивілізаційних держав-метрополій, міць яких базуватиметься на розвинутій системі їхніх геоекономічних анклавів в інших країнах, насамперед у країнах-аутсайдерах. Найбільш успішними цивілізаційними лідерами стануть ті держави, які виявляться здатними ефективно використати новітні досягнення інформаційної, технологічної й комп'ютерної революції.

З огляду на сучасні світові тенденції Україна мусить сформувати і впроваджувати таку економічну модель розвитку, реалізація якої дозволить їй органічно інтегруватися в новий глобально-цивілізаційний світогосподарський порядок. Для цього існують необхідні передумови: наша країна, по-перше, розташована у центрі Європи й географічно та ціннісно належить до євроатлантичної цивілізації, по-друге, знаходиться на перетині двох геополітичних і геоекономічних осей, а саме: Захід – Схід (яка певною мірою вже вичерпала себе) та Північ – Південь (розбудова якої є вкрай перспективною і нагальною стратегією).
Економічна модель України може бути адаптована до сучасних глобалізаційно-цивілізаційних зсувів завдяки реалізації таких практичних механізмів.

1. Україна має набути членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) – найпотужнішій міжнародній політико-оборонно-науковій структурі, діяльність якої спрямована на реалізацію євроатлантичної цивілізаційної парадигми. Події останнього десятиліття показали, що перебування України в невизначеному стані призводить до посилення економічних, політичних, соціальних кризових явищ у країні.
Нинішній розвиток глобалізації, транснаціоналізації та інформатизації економічного простору вимагає відповідної системи безпеки, яка б стала підґрунтям стабільного і безпечного господарського розвитку країни. Така система повинна бути прозорою, потужною, функціонувати як цілісний організм, як міжнародна організація, діяльність якої спрямована на розбудову демократичної Європи, підтримання миру, стабільності та свободи. У світі існує тільки одна така організація  НАТО, яка, власне, і забезпечує захист системи євроатлантичних цінностей та економічного розвитку своїх країн-членів.

Входження України до Північноатлантичного альянсу дасть значний поштовх розвитку економіки країни, оскільки сприятиме: підвищенню рівня життя українських громадян, набуттю ними стандартів, притаманних спільнотам всіх країн – членів НАТО; швидкому формуванню потужного середнього класу як основного суб’єкта і носія євроатлантичної моделі розвитку (наразі його питома вага в соціальній структурі українського суспільства не перевищує 25%); збільшенню можливостей для економічного розвитку та залучення інвестицій в Україну, яких вона сьогодні практично позбавлена; створенню умов для диверсифікації джерел постачання нафти й газу, оскільки не існуватиме перепон у формуванні спільних систем транспортування енергоносіїв із Туреччиною, Польщею, Словаччиною та іншими державами – членами НАТО; безперешкодному руху капіталу, ресурсів, технологій, інформації в рамках євроатлантичної системи.

У статті 2 Північноатлантичного Договору говориться: «Сторони сприятимуть подальшому розвитку дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої міжнародні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності й добробуту. Вони намагатимуться усувати конфлікти у своїй зовнішньоекономічній діяльності та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками Договору».

Сьогодні Україна об’єктивно готова до вступу в НАТО. Ми успішно проходимо фазу Інтенсифікованого діалогу, почали реалізацію Річної національної програми Україна – НАТО і в найближчій перспективі можемо набути повного членства в Організації. Саме з цього й потрібно починати шлях нашої країни до євроатлантичної спільноти.

Для реалізації цього завдання Україні, на нашу думку, варто скористатися механізмом, запропонованим свого часу „Вільнюською десяткою” – структурою, створеною 10 країнами наприкінці 1990-х років з метою надання взаємодопомоги на шляху набуття членства в НАТО і Європейському Союзі. Нині на членство в НАТО фактично претендують вісім країн, а саме: Македонія, Грузія та Україна; Молдова, Сербія і Чорногорія (які упритул до цього рішення підійшли); Азербайджан та Вірменія (які також висловлюють євроатлантичні устремління). Поза сумнівом, зусилля окремих країн можна поєднати і зробити їх ефективнішими, якщо проводити синхронну політику щодо вступу в Альянс. Використання досвіду Вільнюської десятки дасть змогу Україні скоординувати свої дії з іншими кандидатами на вступ до НАТО, а відтак пришвидшити вирішення питання відносно входження в Альянс [2].

2. В економічній моделі України мають бути закладені інструменти, що дадуть їй змогу інтегруватися в Європейський Союз – міжнародну структуру, діяльність якої забезпечує фінансово-економічне підґрунтя розвитку євроатлантичної цивілізації. На нашу думку, Україна повинна увійти у процес формування другого дивізіону Європейського Союзу у вигляді регіональної господарської організації на кшталт АСЕАНу, який утворили країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Малайзія, Сінгапур та ін.). Участь у цій організації дала їм змогу стати достатньо ефективними в конкурентному змаганні з Австралією, Японією, іншими розвиненими державами. У такий самий спосіб намагаються подолати свою перехідну, невизначену цивілізаційність та позасистемність і країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай), які створили міжнародну регіональну господарську організацію МЕРКОСУР (MERCOSUR). Враховуючи цей досвід, Україна та Польща можуть виступити ініціаторами формування подібної регіональної господарської організації, що функціонуватиме у формі Балто-Чорноморсько-Каспійського економічного партнерства, південною гілкою якого буде ГУАМ.

3. В українському суспільстві потрібно всіляко розвінчувати міф про те, що інтересам України відповідає її нейтральний статус. Коли деякі експерти порівнюють нашу країну із нейтральними Швейцарією, Фінляндією, Австрією чи Швецією, то виникає аналогія з утопічною моделлю побудови суспільства, описаною Т. Кампанеллою у книзі «Місто сонця». Використання подібних утопій стосовно українського середовища є вкрай небезпечно. У цьому зв’язку нагадаємо, що нейтральна Швейцарія знаходиться всередині євроатлантичної цивілізації і останні 400 років має унікальний статус фінансово-банківського центру, який забезпечує стабільність грошових потоків на Європейському континенті. Швейцарія також пов’язана з євроатлантичною системою, у тому числі з ЄС, численними угодами про партнерство та спільну діяльність і входить до єдиного Шенгенського простору. А Фінляндія, Австрія та Швеція, хоч і не є членами НАТО, але фактично перебувають під його захистом, позаяк входять до Євросоюзу. Отже, нині жодну з європейських країн де-факто не можна вважати нейтральною. А Україні, яка тільки нещодавно позбулася колоніальної залежності й перебуває на достатньо низькому рівні економічного розвитку, бути нейтральною країною неможливо. Це міф, що дезорієнтує українське населення.

4. Україні наразі необхідно зайняти більш чітку позицію стосовно участі в геоекономічних і геополітичних угрупованнях, які утворилися на пострадянському просторі. Насамперед ідеться про СНД. Належність України до євроатлантичної цивілізації та впровадження моделі євроатлантизму несумісне з перебуванням нашої країни у складі Співдружності незалежних держав (СНД) і ЄЕП. Україні слід поступово дистанціюватися від зазначених організацій, що демонструють свою неефективність і не здатні виробити спільні інструменти, які забезпечують конкурентоспроможний розвиток їх країн-членів.

5. Важливим та актуальним для України є відродження економічної потуги осі Північ – Південь (шлях «із варяг у греки»), на якій наша країна має стратегічне положення. Ми переконані, що геополітичний і геоекономічний ресурс ефективного розвитку економічної моделі України знаходиться, з одного боку, на південному векторі цієї осі, що проходить через Чорне море на Північну Африку (західна гілка) і через Грузію та Азербайджан на Іран, Пакистан, Індію, Бангладеш, країни Центральної Азії (східна гілка). Ключовою країною для України є також Туреччина, через територію якої ми матимемо вихід у країни Перської затоки та Ірак. З другого боку, наша геополітична та геоекономічна перспектива полягає у формуванні північного вектора Балто-Чорноморської осі, на якому, окрім України, розташовані Польща, країни Балтії та Скандинавії. Зміцнення економічних відносин із країнами, що знаходяться на південному і північному векторах Балто-Чорноморської осі, на наш погляд, є ключовими елементами моделі розвитку України, її національної та економічної безпеки.

Перспективним для України є створення Балто-Чорноморського енергетичного коридору. У Чорноморському регіоні після введення в дію нафтогону Баку – Супса, річна потужність якого становить 5 млн. т (і може бути збільшена до 10 млн. т), швидко формується ринок нафти. Її постачання через цей нафтогін до України дозволить урізноманітнити джерела енергоресурсів і забезпечити енергобезпеку нашої країни. Окрім того, коли почне працювати нафтогін реверсного типу Одеса – Броди – Адамова Застава – Полоцьк, для України відкриється ще один канал постачання нафти – через Балтійське море. Такі проекти є вкрай актуальними для нашої країни, оскільки використання традиційних (зокрема російських) каналів транспортування нафти та газу в Україну дедалі ускладнюється.

Таким чином, вступ до НАТО і формування системи відносин асоціації з Європейським Союзом мають бути для України головними, пріоритетними завданням. Досвід країн, які пройшли цей шлях, свідчить про позитивні результати впровадження подібного курсу. Водночас, Україна поки що не готова до інтеграції в ЄС. Щоб адаптуватися до його стандартів, нам знадобиться щонайменше 15 років. Однак, вступивши до Північноатлантичного альянсу, Україна зможе значно просунутися в досягненні цих стандартів, оскільки і НАТО і ЄС висувають чимало спільних вимог до кандидатів – проведення докорінних соціальних, економічних та політичних реформ, посилення демократизації суспільства, ліквідація кланово-корпоративних груп, створення державою умов для свободи слова, вільного доступу до інформації, формування незалежної судової системи, середнього класу, дрібної та середньої національної буржуазії.

Висновки. Сучасні тенденції глобалізаційно-цивілізаційного розвитку економічної й політичної площин світового простору спонукають Україну сформувати та впроваджувати економічну модель, яка має бути адекватною новим викликам. Євроатлантична спрямованість цієї моделі зумовить досить швидшу появу ознак стабілізації, росту і життєстійкості національної спільноти та економіки нашої країни. Відтак Україна може позиціонувати себе як потужний бастіон-форпост євроатлантичної цивілізації, що протистоятиме процесам дестабілізації та агресивних викликів, що загрожують їй (і регіону загалом) зі Сходу. Нарешті, буде розірвано ланцюг прірви й відторгнення між Україною та Європою – і відтак наша держава стане повноправною складовою євроатлантичної спільноти.

1. Валлерстайн И. После либерализма / Пер. с англ. М. М. Гурвица, П. М. Кудюкина, Л. В. Феденко под ред. Б. Ю. Кагарлицкого. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 256 с.
2. Вступ до НАТО – стратегічний вибір України / За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид-во „Інститут трансформації суспільства”, 2008. – 192 с.
3. Дугин А. Основы геополитики. – М.: Арктогея, 1997. – 608 с.
4. Коппель О. А. Моделювання місця та ролі України в системі світових цивілізацій // Міжнародна науково-практична конференція „Моделювання міжнародних відносин”, Київ, 29–30 травня 2004 р.: Тези доповідей. – К.: ІМВ, 2004. – С. 51.
5. Коппель О. А. Цивілізаційна парадигма формування нового світового порядку в умовах глобалізації. – Режим доступу: http://helen-koppel.narod.ru/017.htm
6. Пахомов Ю. Україна як суб’єкт та об’єкт міжцивілізаційних взаємодій // Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України”. – К.: Задруга, 1998. – С. 20–24.
7. Семенникова Л. И. Цивилизации в истории человечества. – Брянск: Курсив, 1998. – 340 с.
8. Україні надано статус країни з ринковою економікою, 18.02.2006 р. // Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=29340565
9. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Пер. с англ. Г. Велимеева, Ю. Новикова. – М.: ООО "Издательство АСТ", 2003. – 603 с.
10. Хантінгтон С. Новий світовий порядок у ХХІ столітті: глобальні тенденції та їх значення для України // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 7. – С. 7–8.


Науковий економічний журнал „Актуальні проблеми економіки” №2(104)/2010



   [версія для друку]
 [обговорити на форумі]  [підписатися на матеріали]
Новини України   RSS
Проект „Вибір народу України”
31 липня 2017
Подписывайтесь на канал Олега Соскина в Youtube
31 липня 2017
Народний капіталізм: економічна модель для України" Олега Соскина в английской версии
31 липня 2017
Народний капіталізм: економічна модель для України
23 червня 2017
Війська НАТО вирушили до місць постійного розташування на півночі Польщі
23 червня 2017
Українці купують все більше помешкань над Віслою
23 червня 2017
Малопольща матиме свої Війська територіальної оборони
23 червня 2017
У Новому Сончі говорили про тіснішу співпрацю між християнськими Церквами
Новини міст   RSS
Проект „Українські міста в Інтернеті”
23 червня 2017
На подвір'ї житомирянина рятувальники викопали 73 артснаряди
Житомир
23 червня 2017
Житомир:Артилеристи 95 бригади стріляли з "Градів" на Дніпрі
Житомир
23 червня 2017
Курсанти ЖВІ на полігоні вдосконалили практичні навички
Житомир
23 червня 2017
Вишгород:Стартувала загальнонаціональна кампанія
Вишгород
23 червня 2017
Стадіон у східному мікрорайоні Скадовська потроху розбирають на металобрухт
Скадовськ
23 червня 2017
25 червня – День молоді
Новоград-Волинський
23 червня 2017
Відбулися археологічні розкопки
Новоград-Волинський
23 червня 2017
Міський голова Весельський В.Л. провів прийом особистий громадян
Новоград-Волинський
23 червня 2017
У Новограді-Волинському відкрили пам’ятник на братській могилі жертвам нацизму (після реконструкції)
Новоград-Волинський
23 червня 2017
Гаряча лінія до Дня молоді
Новоград-Волинський
Новини Києва   RSS
Проект „КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України”
24 червня 2017
Соскін до Ляшка: Перестаньте мочити один одного. Починайте імпічмент Порошенку
24 червня 2017
В понедельник Порошенко встретится с Макроном в Париже
24 червня 2017
"Перемир'я": двоє українських військових загинуло, двоє поранені
24 червня 2017
В Сербії геї вийшли на парад в честь призначення прем'єром лесябіянки
24 червня 2017
Одеську журналістку й активістку побили в центрі міста
24 червня 2017
СМИ: Встреча Порошенко с Трампом была на платной основе - лоббисты получили 600 тысяч долларов
24 червня 2017
Анонс. Олег Соскін в ефірі телеканалу 112
24 червня 2017
Олег Соскин: об импичменте Порошенко: Он и его партия – политические банкроты
24 червня 2017
Олег Соскин: История с Гужвой свидетельствует, что Луценко пора бросать пить
24 червня 2017
Голодающую Оксану Сыроид увезла скорая
TyTa