Середа, 24 травня 2017 року 
  
 
Регистрация, разрабатываем и регистрируем технические условия разработка ту.
Українські міста в Інтернеті ::: Алушта Алчевськ Бахмач Бердичів Біла Церква Бориспіль Бровари Васильків Вишгород Вінниця Вознесенськ
Волочиськ Гадяч Городня Житомир Золотоноша Калуш Карлівка Київ Ковель Коростень Коростишів Куп'янськ Миколаїв Миргород
Нетішин Ніжин Нікополь Новоград-Волинський Новомиргородський район Пирятин Прилуки Прилуцький район Ромни
Сарни Свалява Світловодськ Севастополь Сєвєродонецьк Скадовськ Сміла Фастів Хмільник Черкаси Чернігів Южноукраїнськ
<OSP-UA.INFO> <Вибiр народу України> <Сайт Інституту Трансформації Суспільства> <Інтернет-конференції> <Міські оголошення>
<Робота і навчання в Україні> <Мій вибір - NATO>
Проекти ІТС
Проект наукової, освітньої та культурної співпраці з польськими та словацькими університетами!! (2013)
Роль брендингу міст в епоху змін: Європейський досвід для України
Формування сучасних управлінських та комунікативних навичок у працівників органів місцевої влади в контексті фінського досвіду
Центри НАТО в регіонах України
Розвиток міст шляхом євроінтеграції: досвід країн Вишеградської групи для України
Європейська перспектива українських міст у контексті польського досвіду (на прикладі міста Феодосія)
Україна та Росія: роль вищої школи в утвердженні сталої демократії
Партнерство малих міст України та малих міст країн Вишеградської групи
Фінський досвід місцевого самоврядування – для українських міст
Вивчення шведського досвіду місцевого самоврядування
Україна на шляху до євроатлантичної спільноти
Налагодження співпраці між діловими колами українських та польських міст
Україна - НАТО - Росія
Web-проекти
Українські міста в Інтернеті
Інтернет-конференції
Вибір народу України
Мій вибір - NATO
КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України
Робота і навчання в Україні
Міські оголошення
OSP - аналітика, новини
24 травня 2017
Банкірське угрупування Яреми. Сліди ведуть до Лічі і Юри Єнакіївського?
24 травня 2017
В Киеве перекрыли Грушевского из-за митинга автомобилистов
24 травня 2017
Олег Соскин: Должна грянуть буря - Украина переживает революционный кризис
24 травня 2017
Бойовики обстріляли Мар'їнку
24 травня 2017
Пора отвечать адекватно на войну мусульманской цивилизации против христианской
24 травня 2017
Папа Римський прийняв Трампа у Ватикані
24 травня 2017
Израиль готовит молниеносную атаку против Сирии и Ливана – СМИ
24 травня 2017
На Філіппінах бойовики захопили ціле місто, вивісивши ісламські прапори
23 травня 2017
17 років кривавої війни ісламістів: більше 100 терактів у США та Європі, 4550 вбитих, 13500 поранених
23 травня 2017
Кутовий йде у відставку через земельну реформу - джерела


Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
УКРАЇНА ТА НАТО

Олег Кокошинський,
заступник Голови Координаційної Ради Громадської Ліги Україна – НАТО,віце-президент Атлантичної Ради України

 

Чи розділяє українців ставлення до НАТО і чи дійсно більшість з них проти: з анатомії міфу

 

На формування та можливість зміни громадської думки відносно приєднання України до НАТО впливає ряд чинників, серед яких, поряд із методологічними, найбільш суттєвими є ті, що визначають її політичний, міжнародний і цивілізаційний зміст. Тому не випадково посилання на рівень підтримки населенням євроатлантичної політики держави найбільше використовується у протистоянні різних політичних сил та інтересів як в Україні, так і керівництвом сусідньої країни, яке відверто прагне якщо не зупинити, то загальмувати цей процес. Про наявність подібних підходів свідчать не тільки позиція та заходи обмеженого кола представників «лівих» партій. Після втрати владних позицій активізували свої дії у цьому напрямі й СДПУ(о), Партія регіонів тощо. Тож важливо зрозуміти природу протистояння цієї, задекларованої державою, зокрема за підтримки і згаданих партій, політики євроатлантичної інтеграції України.

Насамперед слід з’ясувати, чи є ставлення до Альянсу взагалі, як і питання щодо приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) – що, як відомо, не гарантує автоматичний вступ до цієї організації, – саме таким, що дійсно роз’єднує українців, і чи насправді вони, як стверджують окремі опитування та політики, зокрема з названих партій, переважно проти вступу до НАТО. Саме на дані таких соціологічних досліджень посилаються й керівники Росії, характеризуючи прагнення України приєднатися до ПДЧ як таке, що начебто здійснюється всупереч волі більшості українського народу. Але ж слід мати на увазі, що це питання (на відміну від відносин з ЄС, приєднання до якого, не випадково, обов’язково потребує всенародного референдуму) належить до міжурядових угод, які визначаються Урядом і в разі потреби затверджуються парламентськими рішеннями за участі представників представлених партій. І саме ставлення більшості представників парламентських партій, у формі законів та відповідної політики зазвичай репрезентує позицію еліт і суспільства та відповідну діяльність виконавчої влади.

Насправді ж відомо, що співробітництво України (як і РФ) з НАТО розпочалося відразу після набуття нею Незалежності і, поступово, за часи президентства Л. Кучми, досягла у 2002 році рівня, коли були визначені Стратегія на повну інтеграцію в НАТО як організацію загальноєвропейської безпеки і відповідні механізми співпраці, наближені до ПДЧ (зокрема Цільовий план Україна – НАТО). Цей крок, так само, як і приєднання до Інтенсифікованого діалогу щодо вступу в Північноатлантичний альянс, і проведення відповідних реформ, не викликали жодних протестів з боку політиків та політичних сил. Навпаки, уряд В. Януковича навіть презентував у 2004 р. Програму приєднання спочатку до ПДЧ, а вже у 2008 р. – до НАТО, вчасно схвалював ЦП Україна – НАТО, військові навчання, зокрема в Криму, Державну програму інформування громадськості з цих питань (8.11.2007 р.) тощо. Скажімо, протягом усього періоду до 2004 року співробітництво з НАТО, яке у 2002 році включало 23 сфери, 19 з яких були невійськовими (зокрема щодо запобігання  надзвичайним ситуаціям, утилізації боєприпасів, соціальної адаптації звільнених військових, надання стратегічної авіації), підтримували всі (крім лівих) парламентські партії, які й  створювали відповідне законодавче забезпечення: «Засади внутрішньої і зовнішньої політики» (1993), другу «Воєнну доктрину», «Основні засади національної безпеки» (2003), майже 15 угод з НАТО тощо. Невипадково, що найвищий рівень суспільної підтримки припадає саме на 2002–2004 роки, коли політична еліта і партії не тільки майже одностайно підтримували євроатлантичний вибір, а й сприяли його підтримці в суспільстві, про що свідчить прийняття відповідної Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 1994–1997 рр., за підписом Л. Кучми і С. Медведчука, яка, містила зобов’язання державним службовцям усіляко сприяти цьому.  

Таким чином, усі приклади сучасного протистояння щодо НАТО є суто політичними, вони пов’язані з боротьбою за владу та фактично підіграють очікуванням і впливу іншої держави. Водночас, зазначені протиріччя віддзеркалюють відмінність засад, на яких базується ставлення різних політичних сил до задекларованих країною інтеграційних процесів. Як відомо, останні передбачають проведення реформ та демократичних перетворень. Про спроби відійти від такого підходу свідчить ініціатива Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) організувати референдум, у питаннях якого закладалося некоректне порівняння і необхідність вибору між НАТО та Єдиним Економічним Простором, підтримка на користь якого фактично закривала б перспективу приєднання України не тільки до НАТО, а й до ЄС, тобто унеможливлювала європейський курс нашої держави. Подібні цілі мають й ті політичні сили (нині – опозиційні), які висувають вимогу проведення референдуму щодо НАТО вже сьогодні, коли Україна ще не отримала запрошення від Альянсу і питання вступу не стоїть у практичній площині.

Але чи не відбувся вже де-факто референдум під час парламентських виборів 2006 та 2008 років, коли такі політичні сили, як СДПУ(о), СПУ, Прогресивна соціалістична партія України тощо, які будували свої виборчі програми саме на антинатовський риториці, не отримали достатньої підтримки, щоб залишитися у Верховній Раді? І чи не є апеляція окремих політичних сил до народу також прихованою спробою, усупереч міжнародному досвіду, перекласти відповідальність влади і політиків за вирішення стратегічних та доволі професійних безпекових питань на недостатньо обізнане й інформоване суспільство?

Відомо, що проведення загальнонаціонального референдуму не є обов’язковим для вступу в НАТО. Як відомо, тільки у чотирьох із нинішніх 28 країн – членів Альянсу, за суто внутрішньополітичних обставин, проводився референдум. Парадоксально також, що незважаючи на задекларовані інтеграційні пріоритети, щорічні Цільові плани Україна – НАТО жодного разу ще не були офіційно надруковані й поширені в суспільстві (вони доступні лише в Інтернеті), а Державні програми інформування населення з питань євроатлантичної інтеграції України лише у два останніх роки почали отримувати фінансування. Тож брак обізнаності та розуміння серед українських громадян про Північноатлантичний альянс лише підтверджує декларований характер інтеграції, який домінував до 2005 року.

 Таким чином, вивчення громадської думки щодо НАТО, яке пов’язано зі сферою як міжнародних відносин, так і безпеки, торкається багатьох чинників й потребує їх певної ідентифікації та інвентаризації, щоб або заперечити, або погодитись і врахувати відповіді на такі питання:

·     У чому полягає власне природа і  значення євроатлантичного вибору, його складний, комплексний, стратегічний, цивілізаційний і політичний зміст? Чи є в суспільстві розуміння того, що саме ми обираємо: зокрема, яку роль відіграв Північноатлантичний блок  у часи «холодної» війни, яким є «нове» НАТО, до котрого прагне Україна, його місце в системі інших організацій співробітництва та безпеки – ООН, ОБСЄ, РЄ, чи існує взаємозв’язок між інтеграцією (і розширенням) до НАТО та ЄС (процес, який адаптує «проблемні» країни і поступово об’єднує Європу та Північну Америку на засадах демократії, безпеки і добробуту)?

·   Чи пов’язаний та як саме євроатлантичний вибір України із політичною волею керівників держави та національними інтересами еліти? І чи має він бути підтриманий і яким чином партіями, бізнесом, громадянським суспільством, поділятися іншими країнами? Чи стала політична воля еліти визначеною політикою держави, що здійснюється на практиці? Слід враховувати таку відмінність, що в Україні наразі відсутній консенсус (який формально існував до 2004 року) політичних сил щодо вступу в НАТО (про це згадується в програмах лише 12 із 126 політичних партій), й на цій підставі досліджувати окремо ставлення влади і суспільства до зазначених міжнародних проблем (до речі, саме так проводяться опитування, наприклад, у США).

·     Якщо опитування серед експертів демонструють підтримку вступу до НАТО майже 80% респондентів, то чому це питання не є серед пріоритетів пересічних громадян і цікавить достатньо обмежену кількість людей (близько 2%)? Це при тому, що існують різні пріоритети, які, зокрема, відрізняються у часі (коротко-, середньо-  і довгострокові). Але чи можуть необізнані громадяни зробити свідомий вибір щодо вступу в НАТО, не розуміючи, що ця співпраця, перш за все, в інтересах пересічних українців, громадянського суспільства, просування необхідних реформ.

·     Які соціологічні служби (українські, міжнародні), на якій методологічній базі, за чиєї підтримки, наскільки послідовно й науково обґрунтовано здійснюють соціологічні дослідження? Чи не є вони політично замовленими і заздалегідь передбаченими? Чи враховані в опитуваннях впливові цільові групи, вік, освіта, професійні та інші особливості респондентів? Як висвітлюються і презентуються результати соціологічних досліджень?

·    Про що свідчать суттєві відмінності в показниках ставлення населення до вступу в НАТО у багатьох як національних, так і регіональних опитуваннях? Слід констатувати значну, а іноді й істотну різницю між громадською думкою з питань євроатлантичної інтеграції між основними регіонами на Заході, Півдні, Сході, у Центральній частині України. Дослідження, проведені на початку нового століття, свідчили, що суспільна підтримка вступу в НАТО в окремих регіонах коливалася між 40–60%: у Західному регіоні – 61,5%, у Центральному – 42,7%, у Причорноморському – 33,8%. Понад те, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Донецьким національним університетом, така підтримка в області збільшилася від 4% у 2004 р. до 25% у 2007 р. Іншими словами, існують особливості як у загальному ставленні, так і у сприйнятті інформації щодо НАТО, а тому доцільно й необхідно враховувати їх при здійсненні соціологічних досліджень.

·     Слід взяти до уваги, що за міжнародною практикою (як свідчать опитування Євробарометра про ставлення до НАТО в 90-роки), запитання: «Якщо завтра (найближчим часом) буде референдум, то як Ви проголосуєте?” було запропоновано і отримало практичне значення лише після запрошення трьох країн на Мадридському саміті. Відповідь на це запитання передбачала три варіанти: „за”, „проти”, „утрималися”. Зазвичай, національні опитування враховували більш широкі та якісні особливості респондентів, зокрема соціальний, професійний, освітній статус тощо. Наприклад, у США, як уже зазначено вище, окремо визначалося ставлення до НАТО представників влади і населення.

Наші спостереження показують, що, по-перше, усереднений показник рівня підтримки або не підтримки по країні (як і середня температура хворих по шпиталю) фактично зменшує та нівелює реальні показники, спрощує проблему, яка виявляється по-різному в різних регіонах. За досвідом, наприклад, Словаччини, її вирішення полягає у врахуванні владою існуючих відмінностей і сприянні, за участі й підтримки неурядових організацій, у процесі інтеграції розв’язанню нагальних проблем, які дійсно хвилюють людей.

По-друге, в умовах суто політичного протистояння, що триває й досі та нещодавно набуло форму ставлення до ПДЧ, дані опитувань свідчать як про посилення використання антиНАТОвської риторики тими політичними силами, які програли вибори і втратили певні владні можливості, так і про наявну залежність сьогоднішніх результатів опитувань від рівня інформованості громадян та необхідність обговорення цих питань у суспільстві.

Наприклад, проведене у листопаді 2007 року на замовлення Держкомтелерадіо України [http://comin.kmu.gov.ua] Центром з інформаційних проблем територій НАН України Всеукраїнське соціологічне дослідження представило такі результати: тільки 18,6% населення України вважає себе добре інформованими щодо НАТО, 31,4% – середньо, 49,9% – мало чи зовсім не інформованими. Найбільшу потребу населення має в інформації про військову (17,6%), політичну (16,7%), правову (14,7%) та економічну (14,3%) сфери діяльності Альянсу та його співпраці з Україною.

Дослідження також виявило певну тенденцію, що свідчить про зменшення частини однозначних (як позитивних, так і негативних) варіантів відповідей та збільшення проміжних, що дає змогу зробити висновок: українське суспільство поступово відходить від полярних позицій і схильне більше орієнтуватися не на раніше сформовані ідеологічні стереотипи, а на реальні інтереси країни. Якщо цей процес триватиме й далі, то через 2–3 роки, внаслідок активного суспільного обговорення цієї теми, громадська думка щодо НАТО може кардинально змінитися. До того ж суспільство усвідомлює потребу в цьому: 46,8% опитаних вважає, що наразі рівень активності обговорення проблеми стосунків України з НАТО є недостатнім, 35,1% – хоч і недостатнім, але середнім, і лише 18,1% – досить високим.

Найвищий рівень підтримки вступу України в НАТО залишається в Західному регіоні країни: 39,3% респондентів підтримують, 24,3% не підтримують, 36,4% не мають однозначної позиції. Показники по Південному регіону: відповідно 34,1%, 55,8%, 10,1%; по Північному регіону: відповідно 20,4%, 44,8%, 34,8%; по Центральному регіону: відповідно 14,6%, 46,8%, 38,6%; і найменшою є підтримка у Східному регіоні України: відповідно 2,6%, 83,8%, 14,6%.

В іншій послідовності розташовуються регіони за рівнем суспільної потреби в активному обговоренні цієї проблеми. Після Західного регіону (64,1% населення вважає сучасний рівень обговорення проблеми явно недостатнім) ідуть з невеликим відривом Центральний (56,9%) і Східний (51,4%) регіони, у яких сьогодні рівень підтримки вступу України в НАТО є найнижчим, а значно меншою є потреба в обговоренні проблеми у Північному (37,4%) та Південному (22,3%) регіонах. Отже, існує можливість певної зміни громадської думки саме в тих регіонах, де сумніви щодо доцільності євроатлантичної інтеграції України є найбільшими.

Певного оптимізму додає і стала підтримка більшістю населення поступової європейської інтеграції, і певний поступ у розумінні того, що досягнення стандартів НАТО одночасно наближає Україну до членства в ЄС. Погрозлива риторика керівників РФ щодо України, пов’язана з можливістю запрошення її до ПДЧ, яка вже не обмежується тільки економічним тиском, а торкається її суверенітету і демократичних засад, також змушує багатьох українців замислиться над тим, чи достатніми є існуючі гарантії безпеки нашої держави.

 Отже, аналіз та динаміка різнобічних показників і факторів, зокрема регіонального, показують дещо відмінний, неоднозначний та доволі географічно й політично складний для простих відповідей стан громадської думки щодо НАТО в Україні, який однак не свідчить про негативне ставлення більшості українців, а демонструє необхідність якісно іншого розуміння і підходів. Водночас існує принципова підтримка більшістю громадян, зокрема елітою країни, європейської інтеграції та поступова тенденція до збільшення кількості прихильників, природно пов’язаного з нею, євроатлантичного вибору нашої країни. Основні чинники, які сьогодні впливають на формування суспільної думки в Україні, не обмежуються загальною інформацією та історичними фактами щодо НАТО, а, як і в країнах – сусідах членах Альянсу, більшою мірою пов’язані з трансформованим ставленням українських громадян до сучасних політичних сил, політиків і перспектив вирішення нагальних життєвих проблем, зокрема за результатами співпраці з НАТО.

 

<<< Повернутися до змісту [версія для друку]
АРХІВ
2017 рік
№№ 163(1-2(1))
2016 рік
№№ 156(1-2), 157(3-4(1)), 158(3-4(2)), 159(5-6), 160(7-8), 161(9-10), 162(11-12)
2015 рік
№№ 1-2 (1), 1-2 (2), 3-4 (1), 3-4 (2), 5-6, 7-8 (1), 7-8 (2), 9-10, 155(11-12)
2014 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2013 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2012 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2011 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2010 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2009 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2008 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2007 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2006 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2005 рік
№№ 1-2, 3-4, 5-6, 7-8, 9-10, 11-12
2004 рік
№№ 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 11-12
2003 рік
№№ 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 10-, 11-12
2002 рік
№№ 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 10-, 11-12
2001 рік
№№ 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 10-, 11-12
2000 рік
№№ 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 10-, 11-12
1999 рік
№№ 1-, 5-, 6-, 7-8, 9-, 10-, 11-12
Новини України   RSS
Проект „Вибір народу України”
31 травня 2017
Подписывайтесь на канал Олега Соскина в Youtube
31 травня 2017
Народний капіталізм: економічна модель для України" Олега Соскина в английской версии
31 травня 2017
Народний капіталізм: економічна модель для України
28 травня 2017
Олег Соскін презентував у ЖНАЕУ свою монографію про народний капіталізм
24 травня 2017
В Авдіївці зазнав поранень український боєць
24 травня 2017
Терористи обстріляли житлові квартали Мар‘їнки
24 травня 2017
У червні Україна та Польща вирішуватимуть питання пам’ятників
Новини міст   RSS
Проект „Українські міста в Інтернеті”
24 травня 2017
На полігоні під Житомиром муштрують курсантів інституту ім. С. Корольова
Житомир
24 травня 2017
Працівники Житомирського бронетанкового заводу здавали на металобрухт частини відходів виробництва
Житомир
24 травня 2017
90 батальйон ВДВ відпрацював різні сценарії тактичних навчань на полігоні в Житомирській області
Житомир
24 травня 2017
Робота Вишгородської ОДПІ зі зверненнями громадян протягом січня – квітня 2017 року
Вишгород
24 травня 2017
«Сузір’я ліри»
Пирятин
24 травня 2017
План роботи виконавчих органів міської ради на 25 травня 2017 року
Новоград-Волинський
24 травня 2017
Відбулася година пам’яті «Герої України не будуть забуті»
Новоград-Волинський
24 травня 2017
Стадіон у східному мікрорайоні Скадовська потроху розбирають на металобрухт
Скадовськ
24 травня 2017
Вітаємо з Днем народження!
Пирятин
24 травня 2017
Вітаємо з Днем народження!
Пирятин
Новини Києва   RSS
Проект „КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України”
24 травня 2017
ГПУ Виталия Яремы. Круче, чем при Пшонке
24 травня 2017
Квартири і мільйони Віталія Яреми
24 травня 2017
Банкірське угрупування Яреми. Сліди ведуть до Лічі і Юри Єнакіївського?
24 травня 2017
Чому Ярема провалив усе на посаді генпрокурора
24 травня 2017
Порошенко Михаил Алексеевич (1957-1997)
24 травня 2017
Петр Порошенко: биография и вся правда о «шоколадном короле» Украины
24 травня 2017
В Киеве перекрыли Грушевского из-за митинга автомобилистов
24 травня 2017
Олег Соскин: Должна грянуть буря - Украина переживает революционный кризис
24 травня 2017
Антикорупційна операція: до Києва прилетіли 2 гелікоптери із затриманими податківцями
24 травня 2017
Бойовики обстріляли Мар'їнку, діти ховались у шкільному бомбосховищі
TyTa